Присвячується Данилюку Ігорю Івановичу

Несподівано, несправедливо передчасно перервалося земне життя чудової людини, талановитого лікаря, відданого друга, люблячого сина, турботливого батька -Данилюка Ігоря Івановича. Проклята пошесть 21 сторіччя забрала від нас того, хто врятував не одне людське життя.

Ігор Іванович народився 12 вересня 1968 року,  із золотою медаллю закінчив вінницьку середню  школу   N 4. З самого дитинства знав, що стане саме лікарем і наполегливо йшов до своєї мети. Тому  у 1985 році  вступив до ВДМІ на лікувальний факультет. Був одним з найкращих студентів на курсі: наполегливим, відповідальним,  постійно працював  над собою. Не дивно, що, після завершення навчання в інституті, Ігор Іванович обрав одну з найважчих медичних спеціальностей - гематологію. Колеги  згадують: «Прийдеш на роботу вранці, а Ігор Іванович вже тут. Йдеш з роботи пізно ввечері, а Ігор Іванович ще й не збирається йти. І не піде, бо хворому стало гірше. Або чимдуж прилетить на таксі серед ночі чи у вихідний, тому що комусь потрібна його допомога». Скільки людей завдяки його професіоналізму і майже фанатичній відданості справі подолали свої недуги, створили сім’ї, народили дітей, отримали щастя просто жити!

Окрім великого серця, Ігор Іванович мав допитливий розум і величезний багаж знань, тому зміг реалізувати себе не лише як лікар-практик, а також  як науковець, отримавши науковий ступінь кандидата медичних наук.  Ігор Іванович з радістю ділився  з колегами своїми знаннями та  колосальним практичним досвідом, оскільки тримав у своїй пам’яті найдрібніші деталі своєї спеціальності. З  2017 року Ігор Іванович  працював на посаді асистента кафедри внутрішньої медицини медичного факультету N 2.  Як завжди, робив це майстерно, натхненно  та віддано.  Студенти  так згадують свого викладача: «Для нас  Ігор Іванович – це  не лише педагог і висококваліфікований лікар, а людина з великої літери. Ми захоплювалися його професіоналізмом, а чуйність, порядність, тактовність  та терпеливість до наших помилок  викликали глибоке почуття поваги”.   

Друзі  та колеги згадують Ігоря Івановича, як людину, на яку завжди можна було покластися у важку хвилину, поділитися не лише радістю, а й неприємними подіями. Він міг терпляче вислухати, дати слушну пораду, або просто заспокоїти своєю чарівною стриманою посмішкою і улюбленою фразою: «Не хвилюйся, все буде добре!» Саме цією фразою він намагався заспокоїти нас, знаходячись вже на краю життя.

Професія лікаря - це подвиг, вона вимагає чистоти душі, ясного розуму та  помислів. Ці слова влучно характеризують  Данилюка Ігоря Івановича, який  врятував життя багатьом людям, на жаль, ціною власного життя.

Залишивши цей світ, Ігор Іванович наповнив безмежним смутком серця найближчих для нього людей: мами та сина, яких любив до нестями. А ще -  брата, до родини якого ставився як до власної. Для них він міг зробити все можливе й неможливе, аби розв’язати непрості життєві ситуації, що неодмінно виникають у житті кожної людини. Саме на них, найближчих та найдорожчих, впав основний тягар цієї втрати. Тож нехай вам вистачить сил витримати цю непоправну біду, навчитися жити з порожнечею в душі, що залишилася після того, як не стало вашого улюбленого сина, батька, брата.

Нехай Земля йому буде пухом!

Вічна пам’ять і шана нашому дорогому другу, колезі, лікарю Данилюку Ігорю Івановичу!